Сон одного міністра

І міністри, хай мені бог простить, ніби такі ж люди, як і всі інші. І вони їдять, п’ють, сплять, як і ми, смертні, тільки їм, кажуть, думати важче, але ця нік­чемна, простацька здатність не дуже й потрібна для такого високого становища.

Пан міністр Н. (яке кому діло до імені!) сидів у своїй канцелярії, відкинувшись на спинку м’якого крісла, і, оскільки країна переживала труднощі, роз­мірковував над тим, яку стерлядь узяти на вечерю — запечену в жару чи смажену. Уже смеркало, тому він після тривалих роздумів обрав перший варіант і вийшов прогулятися на свіже повітря, щоб поліп­шити свій апетит. Можна принаймні сказати (а є такі язики, які можуть будь-що говорити), що в країні все нікуди не годиться: не годиться освіта, шкутильгає промисловість, бідні фінанси, загрозливе економічне становище, не годиться… Можна так скільки завгодно перераховувати все, що не годиться, але перед міні­стерським апетитом треба спинитися — він цілком справний.

Отже, пан міністр Н. прогулявся, вихилив кухоль пива, повечеряв запеченою стерляддю, залив її чер­воним добрим вином і, так бездоганно й сумлінно виконавши свій обов’язок перед батьківщиною, ліг блаженний та задоволений у ліжко й заснув із щас­ливим усміхом на обличчі, як людина, яку ніякі тур­боти й думки не тривожать.

Але сон, можливо, й не підозрюючи, що має справу з міністром, насмілився потривожити його панський спокій і переніс у далеку молодість.

Сниться йому сон.

Зимова ніч. Надворі свище вітер, а він ніби в тій самій вогкій і тісній кімнатці, в якій мешкав ще учнем. Сидить за своїм учнівським столиком. Пере­йшло за північ. Правою рукою підпер голову, а в лі­вій тримає розкриту книжку. У невеличкій лампі до­горяє гас, ледь блимає, потріскуючи й чадячи, вог­ник, світло від нього тьмяно пробивається крізь за­копчене скло. У кімнатці холодно, і він загорнувся в благеньке старе пальтечко. Сидить непорушно, вту­пивши погляд в одну цятку, а думки линуть у да­леке майбутнє.

Мріяв про майбутню діяльність. Твердо вирішив усе своє життя присвятити благородній тяжкій праці, боротися за правду й свободу, жертвувати всім, на­віть собою, якщо буде потрібно, ради щастя й добра своєї країни, ради загальних інтересів. Перед собою бачив довгу низку років, сповнених суспільно корис­ної наполегливої праці, відчував, що зможе здійснити свої ідеали та подолати всі перепони на своєму по­движницькому шляху, з якого він ніколи не зверне.

Уявив, яким він буде через багато-багато років. Серце забилося дужче, і майбутнього міністра огор­нуло якесь приємне, солодке відчуття, коли він поду­мав про свої успіхи і про те добро, яке він принесе своїй землі й народові.

Раптом почув незвичайне таємниче шелестіння. Здригнувся й підвів очі: перед ним з’явилася крилата постать жінки, не по-земному чарівної й вродливої, точнісінько, як віла[1], що про неї в піснях співає­ться.

З ляку він заплющив очі, не сміючи глянути на це дивне видиво, але жінка погладила хлопця крилом по обличчю, його пройняло якесь райське блаженство, страх відступив, і він знову подивився на неї: вона видалася йому знайомою, ніби весь вік із нею дру­жив.

— Хто ти? — запитав він.

— Це не обов’язково знати. Я прийшла тобі від­крити твоє майбутнє. Ходи зі мною!

І він ніби пішов.

Довго йшли мовчки, поки не вийшли на якусь велику галявину.

— Бачиш що-небудь? — запитала вона його.

— Нічого!

Вона торкнулася крилами його лоба, повела ними по очах, і раптом він побачив трохи далі на галявині гурт людей: деякі стояли на самій землі, деякі — тро­хи вище від них, ніби на якійсь драбині, інші — ще вище і так далі аж до тих, що стояли найвище.

— Що це?

— Це різне становище в суспільстві.

Дивиться він на тих людей, а вони метушаться, кри­чать, репетують, б’ються, штовхаються, вовтузяться, душать одне одного, топчуть, кожен намагається стати якомога вище.

Оглянувся — а цієї жінки, що привела його сюди, вже нема.

Він відчув сильне, непоборне бажання й собі кину­тися в той натовп.

І кинувся.

Працював серед тих, що стояли найнижче, прагнучи своєю працею піднятися вгору.

Працював довго, дуже довго, але навіть на щабель вище не піднявся.

Раптом перед ним знову з’явилася та жінка, що привела його сюди.

— Що хочеш? — запитала вона.

— Піднятися вище.

— Можеш піднятися, але треба діяти інакше.

— А що мені заважає?

Вона торкнулася крилом його грудей, і він відчув якийсь приємний холодок, йому зробилося легше, а коли глянув, був уже на щабель вище.

— Хочеш вище?

— Хочу.

Вона знову торкнулася його грудей, і він знову трохи піднявся.

— Ще?

Його тепер уже охопило бажання підніматися вище й вище.

— Так, якомога вище! — відповів він.

Вона ще раз торкнулася його грудей, а потім по­вела крилом по лобі, і він піднявся до тих, що стояли найвище.

Відчув себе щасливим, задоволеним і з вдячністю глянув на свою покровительку.

— Як ти зробила, що я так швидко піднявся? — запитав він.

— Я забрала в тебе принциповість, чесність, поряд­ність і, нарешті, розум. Усе це заважало тобі підня­тися на найвищу висоту.

Мороз пішов йому поза шкірою.

— Зараз підемо назад, ти вже все бачив, — мовила до нього крилата жінка, і вони одразу ж опинилися в його тісній кімнатці.

— Що ти мені показувала?

— Твоє майбутнє! — відповіла вона і щезла.

Він похилив голову й важко, болісно зітхнув.

Тут пан міністр прокинувся. «Хай так і буде, раз уже так сталося!» — подумав він і байдуже позіхнув.

 

Джерело: Доманович, Радоє, Страдія. Подарунок королю, Дніпро, Київ 1978. (Пер. Іван Ющук)

 

[1] Віла — у сербській міфології вродлива діва-чарівниця, яка допомагає або шкодить людям; нагадує нашу русалку.

Ознаке:, , , , , , , , , , , , , ,

About Домановић

https://domanovic.wordpress.com/about/

Оставите одговор

Попуните детаље испод или притисните на иконицу да бисте се пријавили:

WordPress.com лого

Коментаришет користећи свој WordPress.com налог. Одјавите се /  Промени )

Google+ photo

Коментаришет користећи свој Google+ налог. Одјавите се /  Промени )

Слика на Твитеру

Коментаришет користећи свој Twitter налог. Одјавите се /  Промени )

Фејсбукова фотографија

Коментаришет користећи свој Facebook налог. Одјавите се /  Промени )

Повезивање са %s

%d bloggers like this: