Українська

Творчість видатного сербського письменника-сатирика Радоє Домановича припадає на 1893—1908 роки, що були особливо важкими в історії Сербії. Країною правив бездарний, честолюбний король Олександр Обренович. У 1893 році, внаслідок державного перевороту, він захопив владу і запровадив у Сербії абсолютист­ський поліцейсько-бюрократичний режим. Маскуючись гаслом «приборкання пристрастей, остудження гаря­чих голів та забезпечення порядку й законності», Олек­сандр повів політику жорстоких репресій проти прогре­сивних сил країни, кілька разів міняв конституцію, припиняв її чинність, урізуючи й без того куці буржуазно-демократичні свободи.

Народився Радоє Доманович 4/16 лютого 1873 року в селі Овсиште, Крагуєвецького повіту, в сім’ї вчителя. Мати його походила з родини, яка брала активну участь в антитурецькій визвольній боротьбі. З дитячих років захоплюється майбутній письменник героїчним минулим сербського народу; саме в цей час формує­ться в нього поняття честі й гідності людської, вироб­ляється позитивний суспільний ідеал.

Закінчивши початкову школу, а потім — гімназію, Доманович вступає на філософський факультет Бел­градського університету. Тут він знайомиться з прогре­сивною молоддю й поступово приходить до переко­нання, що існуючий суспільний лад в основі своїй реакційний, який не може дати народові бажаної сво­боди.

У 1894 році, після закінчення університету, Домано­вич працює вчителем сербської мови в гімназіях Враньє, Пирота, Лесковаца. Але його вчителювання три­вало недовго — у 1898 році за критику уряду на з’їзді вчительського товариства Домановича разом з дружи­ною, теж учителькою, звільняють з державної посади. Він переїжджає до Белграда, де знайомиться з відо­мими прогресивними літераторами того часу — Милованом Глишичем, Стеваном Сремацем, Браніславом Нушичем та іншими.

Писати Доманович почав рано, ще в 1893 році. Перші його твори — образки з сільського життя, сен­тиментальні оповідання. Ідеалізованій картині села він протиставляє провінційне місто, відстале, по- ринуле в свої дріб’язкові клопоти й конфлікти, які в письменника нерідко викликають сміх. Найкращим з-поміж цих творів є, безперечно, сповнене гумору опо­відання «Театр у провінції» (1898), у якому Дома­нович, як свідчать його біографи, великою мірою від­образив і власний життєвий досвід.

У Белграді Доманович починає співробітничати в прогресивних газетах та журналах, активно включає­ться в боротьбу проти антинародного режиму в країні. В цей період творчість Домановича стає більш гост­рою. Продовживши і розвинувши традиції сербських письменників-сатириків, він пише твори переважно су­спільно-політичного змісту, у яких нещадно викриває та висміює свавілля й тупість королівської влади, без­принципність політиків, показує абсурдність поліцей­сько-бюрократичної системи, таврує підлабузництво й сліпу покору обивателів. Якщо в першому такому тво­рі — оповіданні «Не можу слухатися» (1898) — письменник, змальовуючи військовий бюрократизм, зачіпає лише деякі явища тогочасного суспільного життя, то вже в наступній сатирі «Скасування пристра­стей» (1898) він спрямовує свій удар у самі основи абсолютистського деспотичного режиму. У «Таврі» (1899), а пізніше в «Роздумах звичайного сербського вола» (1902) Доманович, хоча й не прямо, закликає не миритися з усім, що принижує людську гідність, чинити активний опір ненависному режимові.

Широку картину політичного життя Сербії кінця XIX — перших років XX століття Доманович дав у «Страдії» (1902) — своєму найвизначнішому сатирич­ному творі. Тут диктаторський режим Обреновича пока­зано в усій його безглуздості й потворності, в усій об­лудності й жорстокості від найвищих до найнижчих його ланок. Письменник переконливо доводить, що існуючий суспільний лад завів країну у безвихідь. Цю сумну картину вдало доповнює оповідання «Мертве море» (1902), у якому Доманович розкрив згубний вплив поліцейсько-бюрократичної системи на духовне життя народу.

У травні 1903 року режим короля Олександра Обре­новича було повалено, до влади прийшли радикали. Але Доманович зневірився у тій політиці, яку вони проводили; він бачив, що народ і далі залишається безправним. Порвавши з буржуазними і дрібнобур­жуазними партіями, письменник наблизився до ідей­них позицій пролетаріату, але так і не перейшов на них повністю. Останній період його творчості — це період наполегливих шукань.

Помер Радоє Доманович 4/17 серпня 1908 року, про­живши всього тридцять п’ять з половиною років.

Oповідання:

• Біда – не тітка, 1905.
• Демон (1–2), 1898.
• Ледве дочекався, 1903.
• Мертве море (1–2–3–4–5), 1902.
• Мисливські нотатки (1–2–3–4), 1898.
• Мрії і дійсність, 1895.
• На розпутті, 1899.
• Не можу слухатися, 1898.
• Подарунок королю (1–2), 1905.
• Поліцейська мудрість, 1905.
• Проводир (1–2–3), 1901.
• Роздуми звичайного сербського вола, 1902.
• Скасування пристрастей, 1898.
• Сон одного міністра, 1902.
• Страдія (1–2–3–4–5–6–7–8–9–10–11–12), 1902.
• Тавро, 1899.
• Театр у провінції (1–2–3), 1898.
• Як у Страдії… (1–2–3), 1903.

Джерело: Доманович, Радоє, Страдія. Подарунок королю, Дніпро, Київ 1978. (Пер. Сидір Сакидон и Іван Ющук)