Як у Страдії… (3/3)

(Попередня частина)

II. СЕРБСЬКА МОВА

І цей предмет викладається вкрай незадовільно. І в букварі, і в читанці, і в хрестоматії повно небезпеч­них речень, спрямованих проти державного ладу, про­ти правильного розвитку нашої багатостраждальної країни.

Наприклад, у букварі написано, та ще й великими літерами: «Одна людина всього не знає». «Більше ба­чать чотири ока, ніж два». «У хлібороба чорні руки, зате білий хліб». Ось чого вчать дітей уже в сім ро­ків. «Одна людина всього це знає»! Бачите, що в тій прегарній школі діється! Даруйте, шановні, а якщо та одна людина — перший міністр (адже ніхто, гадаю, не заперечуватиме, іцо й він людина), то що — він не знає всього? Ні, тут треба сказати: «Він знає все!» Або оте — «Більше бачать чотири ока, ніж два». Куди це годиться! Таке потрібно викинути й замість нього написати: «Два генеральські ока бачать більше, ніж увесь народ!» Речення: «У хлібороба чорні руки, зате білий хліб» пахне соціалізмом, навіть нігілізмом. Це треба сказати краще: «У хлібороба чорні руки, проте він не сміє їсти білого хліба». Що б то була за країна, якби в ній допускали, щоб якісь селяни, робітники й шмаровози з чорними ручиськами їли білий хліб! Це ж анархія, неповага до конституції й законів, підбурен­ня народу до бунту! Добрий селянин повинен голоду­вати і тільки час від часу посьорбати трохи вівсяної бурди, а білий хліб хай буде для панів міністрів!

А втім, і в букварі, і в читанках є навіть дуже гарні місця. їх треба залишити, але трохи краще прокомен­тувати.

Ось яке гарне місце в букварі: «З’їла коня трава. З’їло зерно курку. З’їла капуста цапа». Це вже інша річ, таке годиться для дітей.

На уроці бесіда розгортається так:

— Коли курка зайде до комори, де є пшениця, то що слід робити?— питає вчитель учня.

— Коли курка зайде до комори, де є пшениця, то курку треба добре оберігати.

— Від чого треба оберігати курку?

— Курку треба оберігати від пшениці, бо якесь лихе, погане зерно може схопити її, розірвати й з’їсти.

— А курка яка?

— Курка добра й милостива, вона кожне зерно лю­бить, береже й доглядає, як свою дитину.

— А зерно яке?

— Зерно погане, воно — кровожерний, лютий звір, не шанує добру курку, яка турбується про нього, а навпаки, душить її, невдячне, і з’їдає. Тому треба доб­ру курку оберігати від лихого зерна.

— Правильно, малий! Сідай на місце.

Так само вчитель повинен вести розмову з учнями про коня і траву, про цапа й капусту. Для цапа теж потрібна охорона, щоб оберігати його від лихої зажер­ливої капусти, бо інакше капуста, це жорстоке ство­ріння, заріже його і з’їсть, а трава зжере коня, як тільки побачить його.

Можна залишити й таке речення в читанці: «Хто правду шукає, той корову втрачає!»

— Що краще — правда чи корова? — запитає вчи­тель.

А учень відповість:

— Корова краща!

— Чому корова краща?

— Корова краща, бо вона дає свіже й смачне моло­ко, а з молока ми робимо сир, сметану, масло.

— А що ми маємо з правди?

— За правду б’ють, садовлять до в’язниці, від неї болить голова!

— Правильно. Ти добре вивчив урок, а тепер скажи мені: краще їсти молоко, сир, сметану і масло чи бути битим і сидіти у в’язниці?

— Краще їсти молоко, сир, сметану і масло, ніж бути битим і сидіти у в’язниці.

— Чого нас учить той вислів?

— Він нас учить, що корову треба шанувати біль­ше, ніж правду.

— Яка корова?

— Корова добра, і ми її любимо.

— А правда?

— Правда погана й лиха, і ми повинні її ненави­діти!

— Чи добра дитина ненавидить правду?

— Добра дитина ненавидить правду і зневажає кожного, хто її домагається!

— Правильно, малий, ти будеш зразковий громадя­нин. З таких і міністри бувають.

І граматика викладається тепер не так, як треба. Приклади погані, непродумані, навіть небезпечні для сербської держави. Треба в усьому бути пильним, за­вбачливим, адже сказано: диявол не дрімає. Теперішня граматика просто кишить непевними словами. Іменни­ки, щоправда, досить лояльні, але й серед них трапля­ються такі небезпечні, що їх не можна терпіти, бо вони шкодять правильному, мирному розвиткові на­шої країни. Найгірше те, що ці зухвалі іменники ра­зом з ненадійними, бунтівними елементами з групи дієслів і прикметників можуть зробити переворот в країні. А це в нас було б не первина. Кажуть, що в якійсь країні кілька слів — не знаю точно яких, але мені здається, що це були саме прикметники (вони, коли увійдуть в силу, стають гірші від скажених псів) — хотіли занапастити країну й престол, але, бог дав, патріотична влада помітила це і врятувала милу вітчизну, вчинивши державний переворот! Небезпечні прикметники було негайно викреслено із словника й граматики, а указом оголошено, що ніхто, в інтересах корони й вітчизни, не сміє вживати ні усно, ні писем­но тих жахливих слів. І запанував спокій у країні! Народ, щоправда, жив, прикупивши лиха, але без тих слів почував себе щасливим, а держава розвивалася й міцніла так, що з малої країни стала великим і мо­гутнім царством.

Як бачимо, нещасні іменники, прикметники, займен­ники, дієслова і прислівники (іноді навіть сполучник чи займенник буває жахливим, притаєним хижаком) можуть виявитися фатальними для країни і стати на заваді геніальним планам патріотичної й кмітливої влади. І всі енергійні намагання Цинцар-Марковича та його міністрів ощасливити Сербію нараз підуть пра­хом через немилосердну й антипатріотичну граматику.

Отже, із граматики треба якнайскоріше викинути такі іменники, як правда, свобода, збори, конституція, закон та інші небезпечні, підступ­ні слова, які підбурюють народ!

Для чого діти мають учити хоч би й те, як ці слова змінюються за відмінками, коли є кращі, патріотичні іменники. Хай відмінюють достойні слова, такі, як слухняність (воно повинно вживатися з означен­нями беззастережна, рабська, народна), скасування, утиски, розганяння, пере­ворот (з означенням державний), безвідповідальність, сваволя, примха і т. д.

Так само розумно й з любов’ю до вітчизни треба викладати дієслова.

Дієслова бувають перехідні (зворотних не треба згадувати, бо сам термін якийсь підозрілий). Пере­хідні дієслова мають при собі додаток, на який спря­мовується дія. Але є багато дієслів, які вимагають особливих додатків. Наприклад, дія, названа дієслова­ми переслідувати, побити, розігнати, за­арештувати, вислати, переходить лише на до­даток, виражений словом радикал (або опози­ціонер). Отже, переслідуємо радикалів, висилаємо радикалів, б’ємо радикалів. На інші додатки ця дія не поширюється.

Дієслова нагородити, обдарувати і ще де­які вживаються тільки з такими додатками (зрозумі­ло, в знахідному відмінку), як блюдолиз, кре­тин, підлабузник, міністр, негідник, жан­дарм тощо.

При дієслові скасовувати може бути чимало до­датків: конституція, сенат, закон, скупщи­на, незалежність (з означенням судова) і по­дібні. Дієслово хотіти вимагає при собі додатків абсолютизм, покора (зрозуміло, беззастережна, рабська), влада (за правилами має ви­ступати лише з означенням необмежена), біль­шість. Наприклад: уряд хоче більшості. Під­мет — уряд, присудок — хоче (час теперішній), дода­ток — більшості. Тут від дії уряду терпить біль­шість.

З неперехідних дієслів дуже важливі дієслова під­такувати, догоджати. Ці дієслова вимагають додатка в давальному відмінку. Наприклад: підта­кувати владі. Дію, виражену дієсловами терпі­ти, мовчати, мучитися, працювати, вико­нує народ. Народ терпить (ось і народ виступає діячем, і цей іменник іноді буває підметом у реченні).

Дієслово думати треба вилучити, бо воно дуже небезпечне для державного ладу та існуючого режиму в країні.

Особливу увагу слід звернути на синтаксис. У ньому йдеться про якийсь порядок слів у реченні. Таке го­ворити дітям — значить давати їм поняття про поря­док, а це небезпечно. У цій країні ні в чому нема по­рядку, скрізь панує хаос, а тут слова мають порядок. Дітям треба пояснити, що в мові старих слов’ян був сякий-такий порядок слів, але то соціалізм у грамати­ці. Це треба зруйнувати в інтересах престолу й віт­чизни. Старий синтаксис був шкідливий і революцій­ний! У ньому, за якимись дурними правилами, слово народ у реченні могло стояти на першому місці. На­род повинеп і в житті, і в історії, і, звісно ж, у речен­ні бути на останньому місці. Перше місце посідає влада (міністри), поліція, жандарми, стражники і до них подібні люди високого гатунку.

То й не дивно, що народ вимагає поваги до законів, хоче якогось порядку, якщо сербським дітям ще змал­ку про це товкмачать. Відкрий будь-яку книжку, всю­ди натрапиш на якийсь закон, хай би він скис. Закон, закон, закон!.. Строго визначені правила. Порядок! Та ще й учитель перед усіма каже: «У граматиці, діти, як і в житті, є закони, за якими…» Цить, таку вашу. Даруйте, пане вчителю, ми так далі не можемо: «За­кон, як у житті, як у державі!» Киньте ці штучки!

І дурневі зрозуміло, куди ви хилите. Досить уже на­страждалася країна від тих заразних і шкідливих ідей, досить натерпівся цей бідний народ через отакі під­ривні елементи. Країні потрібен спокій, щоб вона могла зміцнити свою економіку й господарство!

Зрештою, хай і згадувалися б закони в тих предме­тах, грець із ними, але, що найгірше, ніде дітям не говориться, що закони в науці можуть раз по раз змі­нюватися, а навпаки, скрізь твердиться, що вони сталі.

Тому надалі треба буде пояснювати дітям так: «Діти, всі ви знаєте, що в нашому суспільстві, як і в будь-якому іншому, немає певних правил, якихось певних, сталих законів, за якими уряд керує державою, ті за­кони й правила постійно змінюються; точніше, закони й правила — це примхи влади. Що влада накаже, це й закон на сьогодні (закон наш дай нам днесь)! Так само, діти, й у граматиці. Тут нема сталих правил і законів, вони залежать від волі старших».

Як чудово таке навчання впливатиме на молоді ду­ші; такі учні будуть зразковими, лояльними громадя­нами!

Заради підготовки учнів до майбутнього громадсь­кого життя в Сербії вчитель сербської мови щодня мінятиме правила граматики, а по змозі й кілька разів на день. Що більше, то краще. На одпому уроці він казатиме, що слово народ чоловічого роду, влада — жіночого; а на наступному уроці скаже, що те вчо­рашнє правило скасоване і тепер народ — жіночого роду, влада — чоловічого (звідси й слово народ треба відмінювати, як раніше змінювалася влада, — народ, народи, народі). Учитель скаже, що «іменник означає назву предмета», і відразу ж повто­рить, що за новими правилами іменник означає дію або стан предмета. А через кілька уроків учитель хай ска­же: «Діти, правило, яке псувало репутацію сербської мови, скасовується, а натомість запроваджується пра­вило з минулого четверга. Тепер правила шануватиму­ться, відтепер будемо постійно дотримуватися таких законів (перераховує). Отже, почнемо спочатку!» На­шій мові потрібен спокій, щоб вона могла розвиватися й міцніти. А спокій той забезпечать їй оці правила. На­став час рішуче взятися за те, щоб урятувати сербську мову від труднощів, які привели її на край загибелі.

А цього досягнемо тільки тоді, коли всі разом докла­демо зусиль, щоб ці рятівні правила втілити в життя. Хай живе сербська мова!

«Дорогі діти, оскільки, як встановлено, теперішні правила йдуть на шкоду нашій милій сербській мові, то теперішні правила граматики замінюються прави­лами, скасованими позаминулого четверга. Ми будемо ними керуватися, бо цього вимагають інтереси нашої мови, якій потрібна впорядкованість, щоб вона могла спокійно й на повну силу розвиватися й удосконалю­ватись!»

Так будуватиметься викладання, і це привчатиме дітей бути слухняними й порядними, тихими грома­дянами своєї країни, громадянами, які не думатимуть про такі безглузді речі, як конституція, парламент, сталість, повага до законів, усталений порядок!

Джерело: Доманович, Радоє, Страдія. Подарунок королю, Дніпро, Київ 1978. (Пер. Іван Ющук)

Ознаке:, , , , , , , , , , , , , , ,

About Домановић

https://domanovic.wordpress.com/about/

Оставите одговор

Попуните детаље испод или притисните на иконицу да бисте се пријавили:

WordPress.com лого

Коментаришет користећи свој WordPress.com налог. Одјавите се /  Промени )

Google photo

Коментаришет користећи свој Google налог. Одјавите се /  Промени )

Слика на Твитеру

Коментаришет користећи свој Twitter налог. Одјавите се /  Промени )

Фејсбукова фотографија

Коментаришет користећи свој Facebook налог. Одјавите се /  Промени )

Повезивање са %s

%d bloggers like this: